Особливості стилю повісті «Записки з підпілля» Ф. Достоєвського

Рання і зріла творчість Достоєвського дуже сильно відрізняються між собою ідеями, які автор закладає у твори та стилем. Саме повість «Записки з підпілля» є переходом між ранньою та зрілою творчістю Достоєвського. Створення повісті «Записки з підпілля» є тою частиною життя автора, коли він визначив себе ідеологічно-філософським митцем. Саме тоді сім’я митця перебувала у дуже скрутному фінансовому становищі, Достоєвський шукав будь-які можливості, щоб заробити грошей.

«Записки з підпілля» — це екзистенціальні роздуми Достоєвського про подвійність людської натури. У творі автор розмірковує про «темну сторону» людини, неможливість її раціонального пізнання і дивні бажання. Достоєвський описує різні психічні стани, в які впадає людина. Він майстерно розповідає про переживання, які переслідують людей протягом всього життя.

Якщо говорити про стильову та жанрову характеристику, то твір написано у формі повісті. Свої різкі перетворення Достоєвський порівнює з переходами в музичних композиціях. Основні принципи екзистенціалізму викладені у творі в стилі класичного реалізму. Питання, які ставить «підпільна людина», залишаються актуальними і в наші дні.

Твір Ф. Достоєвського не зрозуміли через його новизну, а також соціалістичні погляди. Персонажі твору здавалися критикам хворими людьми, маргінальними елементами. Ніхто не сприймав всерйоз ці картини душевних мук і відчаю людей, поставлених перед вибором. Але Достоєвський — справжній дослідник людської душі, він намагається зрозуміти суть людини, що нею рухає.

Він зумів у відносно короткому творі показати цілий спектр дуже складних, різноманітних і важливих людських почуттів, переживань, душевних протиріч людини, яка не може в повній мірі прийняти світ і не знає, як з цим жити. Тому, «Записки з підпілля» — це відчуття відірваності героя від інших людей, від усього світу. З одного боку головний герой страждає від своїх переживань, а з іншого, завдаючи комусь біль або принижуючи себе — отримує насолоду.