Роман Е.Бронте «Буремний перевал» як визначне явище англійської літератури. Образи Хіткліфа і Кетрін.

Хіткліф і Кетрін — свідомі бунтарі. Це простежується ще з їхнього дитинства. Саме з того часу їх позв’язують особливі почуття, їх зближує глибока і гаряча прихильність один до одного. В дитинстві Кетрін була норовливою, доброю й ласкавою. Хіткліф був її захисником і товаришем. Принижений усіма, він постійно тягнувся до живої й безстрашної дівчинки. Кетрін була для нього єдиною душею, що відносилася з людським розумінням.

Незважаючи на те, що у характеристиці Хіткліфа переважають романтичні риси, його образ похмурий і зловісний:

«Хоча він був непоганий собою, та й розумом не ображений, він примудрявся справляти враження чогось відразливого»

У творі постійно підкреслюється його демонічна зовнішність. Він «чорний, точно народився від диявола», його «брови похмуро насуплені». Хіткліф самотній, він ворогує з усім світом; ніхто і ніколи не сказав про нього жодного доброго слова, навпаки — «жорсткий, як млинове жорно, і зубастий, як пила», говорить про нього оточення. Навіть закохана в нього Кетрін вважає, що це «лютий, безжальний чоловік, людина вовчої вдачі». Як справжній романтичний герой, він мужньо терпить усі образи Хіндлі і зраду Кетрін.

У Хіткліфа була змога уникнути злобу, що навіки оселилася в його душі. В юному віці йому було завдано жахливий удар: Кетрін зрадила Хіткліфа і вийшла заміж за Едгара Лінтона, обманюючи себе думкою про те, що вона зможе бути у гарних стосунках з обома чоловіками:

«Він ніколи не дізнається, як я його люблю! І люблю не тому, що він гарний, Неллі, а тому, що він більше я, ніж я сама. З чого б не були створені наші душі, його душа і моя — одне; а душа іинтона так відмінна від наших, як місячний промінь від блискавки або іній від вогню», «Любов моя до Хітклифа схожа на одвічні кам’яні пласти в надрах землі. Вона — джерело, що не дає явної насолоди, проте ж необхідне.»

Трагічне протиріччя людини і суспільства полягає в тому, що Кетрін ніхто не видавав насильно за Лінтона. Навколишнє суспільство створило двоїстість її душі, позбавило її характер цілісності і тим самим відняло у неї можливість бути щасливою. Її слова наївні і в той же час меркантильні:

“Якщо ми з Хіткліфом одружимося, то будемо жебраками? А якщо я вийду за Лінтона, я отримаю можливість допомогти Хітклифу піднятися …“.

Глибоку душевну травму Хіткліфа видно під час його зустрічі з Кетрін у передсмертному стані. Хіткліф, замість слів розради, з жорстокою відвертістю і образою ганьбить її вчинки:

«Ти сказала, що я тебе вбив, так переслідуй ж мене. Убиті, я вірю, переслідують вбивць. Я знаю, примари бродять часом по землі! Будь зі мною завжди … прийми будь-якій образ … Зведи мене з розуму, тільки не залишай мене в цій безодні, де я не можу тебе знайти! О Боже! Цьому немає слів! Я не можу жити без мого життя!! Не можу жити без моєї душі!»

Емілі Бронте описує історію дуже незвичайної, нетрадиційної любові між двома людьми — абсолютними романтиками, які наповнені пристрастями і не можуть слідувати звичним догмам поведінки. Їх рішення і вчинки абсолютно несподівані, і часом, незрозумілі оточенню. Ті люди, що штовхнули Кетрін на зраду, виховали в ній легковажність і пихатість, вони знущалися з Хіткліфа й створили глибоку прірву між ним і його любов’ю.