“Нестерпна легкість буття” М.Кундера — мої враження

“Нестерпна легкість буття” — мені здавалося, що за цією назвою має бути щось світле, легке, хемінгуеївське; поєднання слів “нестерпна”, “легкість” і “буття” чомусь народжувало у мене образ сивого старця з добрими розуміючими очима й іронічною посмішкою.

Але ось біда — після прочитання ніяких сивих старців я не виявив.

Чоловіки і жінки, опис їх складних і заплутаних взаємин, дослідження любові і вірності, — не дуже й рідкісна тема. Про це ж і Кундера: головних персонажів четверо, двоє жінок, двоє чоловіків. Тереза, Томаш, Сабіна, Франц. Тереза ​​любить Томаша, Томаш любить Терезу, але зрідка спить зі своєю коханкою, Сабіною, яку любить Франц. Чому Тереза, знаючи про зради Томаша, продовжує жити з ним і любити його? Чому Томаш, люблячи Терезу, не припиняє їй змінювати, хоча знає, що це розбиває їй серце? Чому успішний Франц кинув заради Сабіни дружину і дочку, і навіть коли Сабіна кинула його, не переставав її любити? Чеський письменник, який є одним із найбільш популярних в світі, освічений, розумний, створив цікавий твір для знайомства з речами, які він осугнув своїм розумом.

“Роман — не авторська сповідь, а дослідження того, чим є людське життя в тій пастці, в яку перетворився світ”, — говорить Кундера. Світ — пастка, — каже Кундера, і для мене цим все сказано. Антитеза тяжкість-легкість, розглянута в контексті “тяжкість — погано, легкість — добре”, застаріла, недійсна. Погано — все. Світ — пастка, людина недосконала, і у неї немає сил боротися зі своїми слабкостями. Ми всі помремо, пройшовши низку зрад, а якщо і буде на нашій дорозі щастя, то воно буде рідкісним, недовгим і болісним.

Такий підхід, такий погляд на життя і її складові має місце бути. Я впевнений, він до душі багатьом, більш того, серед своїх близьких друзів я знайшов двох, хто в результаті своїх власних роздумів прийшли до того ж висновку, що і Кундера. “Небо сіре, вода мокра, все життя — лайно”, — всі ми, рано чи пізно, дозріваємо до цієї мудрості. Але хтось зупиняється на цьому, хтось навіки зростається з цим настроєм, гордо, як прапор, несучи свій нонконформізм, своє неприйняття цього світу. Непомітно метою їх існування стає доказ того, що життя — жорстока і несправедлива пастка, з якої якщо і існує вихід, то закінчується він капканом.